Законопроєкт № 3475: чи сприятиме його прийняття справедливості та прозорості у відносинах бізнесу з державою – Intelmag
16.11.2021 Верховна Рада України прийняла у другому читанні законопроєкт № 3475 «Про адміністративну процедуру». Наразі 08.12.2021 він повернений із пропозиціями Президента, які, на жаль, лише частково вирішують ускладнення, що викличе набуття законопроєктом чинності.
Хочу зауважити те, що закон про адміністративну процедуру, який Україна намагається прийняти більше 20 років, є одним із найочікуваніших для Євросоюзу. Також на нього чекає і українське суспільство, адже прийняття закону вперше дозволить на законодавчому рівні врегулювати процедурну частину відносин громадян і бізнесу з чиновниками.
Загалом ідея законопроєкту зрозуміла і правильна: приведення різноманітних адміністративних процедур до спільного знаменнику, перш за все, упорядкування розгляду заяв і скарг громадян. Такі загальні правила покликані забезпечити певні гарантії і передбачуваність для людини, що звертається до державного органу.
З іншого боку, адміністративні процедури в різних державних органах мають свої особливості і загальні правила, які в разі прийняття законопроєкту № 3475 подекуди вступатимуть в колізію із конкретними процедурами, а подекуди й узагалі йтимуть в розріз із їхніми цілями.
Одна з таких «постраждалих» процедур — це розгляд Антимонопольним комітетом України заяв і справ про концентрації та узгоджені дії суб’єктів господарювання. Для початку кілька слів про саму процедуру. Одна із функцій Антимонопольного комітету — це контроль над тим, щоб на ринку унаслідок злиття чи поглинання крупних бізнесів не з’являлися гравці із домінуючим (монопольним) становищем.
Тому коли одна група компаній продає певну частину свого бізнесу іншій групі компаній (при цьому обидві групи володіють суттєвими активами або оборотами), законодавство зобов’язує їх отримати дозвіл на відповідні транзакції у Антимонопольного комітету. Так це працює практично у всіх юрисдикціях: від США до Китаю, від Європи до Латинської Америки. Тобто ця процедура розрахована на крупний бізнес, який або наймає, або має у своєму штаті юристів, що спеціалізуються саме на такій процедурі.
Більш того, навіть держмито за подачу заяви на дозвіл на концентрацію демонструє, що процедура не стосується малого бізнесу, адже сума держмита складає 20 400 гривень.
Повернімося до законопроєкту № 3475. У початковій редакції проєкту передбачалося, що він не поширюється на оскарження публічних закупівель та застосування антимонопольного законодавства. Щодо закупівель усе зрозуміло: існує дуже детальний механізм, передбачений Законом України «Про публічні закупівлі», система оскарження у значній мірі автоматизована через Prozorro і т.д. Логіка щодо виключення антимонопольних питань з-під дії закону також зрозуміла: антимонопольні процедури досить детально розписані у відповідній нормативній базі, а бажання їх вдосконалити може виражатися через окремі законопроєкти.
Однак, у другому читанні народні депутати, які працювали над створенням законопроєкту, з незбагненних причин вирішили подати правку. Відповідно до правки, на «справи про надання дозволів та висновків на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання» поширюватиметься дія законопроєкту «Про адміністративну процедуру».
Таким чином, тепер під час розгляду заяв на концентрації та узгоджені дії на АМКУ мають розповсюджуватися норми законопроєкту № 3475.
Наприклад, АМКУ буде зобов’язаний забезпечити можливість безоплатного одержання заявниками в достатній кількості бланків заяв та інших документів, необхідних для звернення, та надавати допомогу в оформленні заяв (ч. 6 ст. 41 законопроєкту «Про адміністративну процедуру»). Заява на отримання дозволу на концентрацію — це щонайменше 50, а деколи й сотні сторінок тексту та документів, де вузькоспеціалізовані юристи та економісти обґрунтовують відсутність шкідливого впливу концентрації на ринки в Україні.
Спеціалісти АМКУ уважно вивчають та аналізують аргументи заявників. Дуже часто АМКУ просить додаткові документи чи інформацію у заявників для того, щоб переконатися у правильності даних. Хоча зачекайте, відповідно до законопроєкту № 3475 АМКУ не зможе подавати запит на документи, не визначені законом (ч. 4 ст. 41 законопроєкту «Про адміністративну процедуру»).
Це не поодинокі приклади, а ситуація в цілому, коли процедури на системному рівні не співпадають. Ще один приклад — це передбачений законопроєктом строк в три робочі дні на залишення заяв без руху (ч. 1 ст. 43 законопроєкту «Про адміністративну процедуру»). Хто б встановлював такий строк, розуміючи обсяги заяв на отримання дозволів на концентрацію та завантаженість спеціалістів АМКУ? Тим паче, що він явно конфліктує з 15-тиденним строком, встановленим антимонопольним законодавством.
Отже, закон, покликаний захищати фізичних осіб і ФОПів від свавілля місцевих бюрократів, вирішили поширити на детально врегульовану сферу, де з обох сторін працюють професійні юристи та економісти, і роботу яких оплачує крупний бізнес. Користі це не принесе ніякої, а ускладнення чекають на усіх учасників процесу.